Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь
Т/с «Вікно життя» / Новини
реклама
пт, 8 квітня, 19:15 3688

Олена Турбал: «Ніколи не зрозумію жінку, яка народила дитину і відмовилася від неї»

Акторка Олена Турбал розповіла, як знімалася медична мелодрама «Вікно життя».

Кінокомпанія Film.ua завершила зйомки мелодраматичного серіалу «Вікно життя», прем’єра якого стартує 18 квітня на телеканалі «Україна». Сюжет серіалу розгортається довкола бебі-боксу - місця для анонімної відмови від дитини і передання її під опіку державних органів та служб. Кожен епізод серіалу - історія про порятунок новонародженого, підкинутого до так званого «вікна життя». Дія фільму розгортається в дитячому стаціонарі перинатального центру. Герої серіалу - лікарі та медичний персонал дитячої лікарні, які виходжують підкинуту дитину, а також люди, які стають для чужої дитини батьком або матір’ю.

Водночас центральним персонажем залишається немовля, довкола якого й розгортаються події. Кожна серія фільму «Вікно життя» - це абсолютно нова історія про врятоване дитяче життя. Одну з головних ролей у серіалі зіграла українська акторка Олена Турбал.

- Олено, розкажіть про свою героїню.

- У фільмі граю головну героїню дванадцятої серії. Ця серія не схожа на інші, тому що вона трохи казкова. Моя героїня — позитивна, вона кохає індуса, і це кохання взаємне. Але так сталося, що ми втрачаємо дитину. Від чоловікових рідних приховуємо, що у нас народилося мертве дитя. Однак у той час, поки я лежала у лікарні у шоковому стані, у депресії, дізналася, що туди принесли підкидька. Я пішла його провідати, спрацював материнський інстинкт, і я полюбила цю дитинку як рідну. Чоловіка поставила перед фактом: або ми беремо дитинку разом, або я її заберу сама. Не буду переповідати сюжет, але мені найбільше сподобалося, що у фільмі добро перемагає зло.

- Чим ваша героїня, окрім доброти, відрізняється від інших?

- Тільки нашу серію будуть прикрашати два індійські танці. Я танцюватиму танець кохання і танець народження дитини. У фільмі я — дитячий вчитель хореографії. Ми з дітками вчимо цей танець. Три місяці я ходила на індійські танці.

- Це традиційні індійські танці?

- Так. Народні індійські. Це не Боллівуд, а справжні народні.

- Складно зніматися у такому серіалі, де треба немовлят брати на руки?

- Ой, складно. Кілька днів тому таку крихітку принесли — важить лише три кілограми, бо при народженні мала два з половиною. Ці немовлята дуже гарненькі, але з ними так складно...

- Вас вчать на знімальному майданчику, як правильно тримати дитину, переодягати, памперс поміняти?

- Аякже! Окрім того, на майданчику постійно чергують лікарі, медсестри, які консультують артистів і знімальну групу. От ми знімали пологи. Це така складна зйомка, бо жінка, яка ніколи не народжувала, має зобразити пологи. А тут ще й народжується мертва дитина. Була присутня лікар, яка підказувала, що слід робити, в ті чи інші моменти.

- Довго знімали цю сцену?

- Мабуть, більшу половину дня. Треба ж було знімати з різних ракурсів, оскільки у кадрі задіяно багато артистів, участь яких у цій сцені і кожного зокрема треба скадрувати. Для мене це було важко, але й дуже цікаво. Я вдячна Толіку Григор’єву (режисер. — Г. Я.) за те, що саме у мені він розгледів цю героїню, У цьому серіалі я багато для себе нового почерпнула.

- Окрім сцени з пологами, ще щось було складне?

- Важко було передати перші дні після пологів, коли моїй героїні казали, що “ми не знаємо, чому так сталося, але ми обов’язково все з’ясуємо і скажемо вам причину”. Річ у тім, що вона дуже молода, і повинна не лише плакати та кричати, а своїми очима донести трагедію до глядача. На сьомому місяці вагітності у неї завмер плід, тобто повноцінна дитинка. Такі сцени дуже складно зіграти... Ну і важко було працювати з моїм партнером індусом. Насамперед, через мовний бар’єр. Попри те, що він непогано володіє російською, багато моментів нам давалися важко.

- Після участі у цьому серіалі не замислювалися про дитину?

- Чотири роки займаюся одним інтернатом, але ніколи цього не афішую. Там є багато діток — і маленьких, і старших. Приїжджаю до них кожні два-три тижні, і проводжу вихідні з ними. Ніяк не можу зрозуміти, як може жінка народити дитину і відмовитися від неї. І ця важлива тема показана у нашому серіалі,

- Бувають різні випадки. Можливо, це відбувається з певних причин і деяких жінок можна виправдати?

- Не можу жодної з них виправдати! Хтось має фінансові проблеми? Треба робити так, щоб не зачинати дітей! А якщо вже так сталось, то віддайте цій дитинці все, що можете. Собі в усьому відмовте, а дитині дайте. У нашій родині є сумний випадок, коли дитина народилася зі синдромом Дауна. На жаль, на той момент такої діагностики, як тепер, не було, тому про хворобу дізналися, коли немовля народилося. Безперечно, це була трагедія для сім’ї, але вони не залишили дитинку, а забрали, і вже багато років вкладають у неї душу і роблять все можливе та неможливе, щоб дівчинка виросла повноцінною, попри такий страшний діагноз. Ці люди — герої. А ті, хто народжує здорових дітей і відмовляється від них, — це люди, які мають проблеми з психікою. Бо здорова людина ніколи так не зробить.

- На знімальному майданчику вас ніколи не плутали з медперсоналом?

- Плутали з пацієнткою (сміється). Дорогою з гримерки у лікарню плутали, І в ліфт пропускали, бо я ж «вагітна». Це старий радянський ліфт, і там написано: «Не більше чотирьох осіб», а у коридорі у черзі — майже десять. От мені кажуть: «Проходьте, жіночко». І я, опускаючи очі, цим користувалася, бо ж на майданчику вже чекають.

За матеріалами газети «Високий замок»

Новости партнеров

Загрузка...

Популярні новини