Онлайн

Крута сестра

Мені багато що в житті давалося нелегко. Я не в'їхала в місто задоволень на білому коні. Носити прізвище Крута - це честь і величезна відповідальність. Колись мій брат, Ігор Крутий, прославив його. Моє завдання - гідно і з гордістю носити це прізвище.

10:22, 15 листопада 2012
AlaKruta310Ми зустрілися в центрі Києва - в той день вона прилетіла з Москви, щобвзяти інтерв'ю у Володимира Кличка. Алла Крута - автор і ведучапрограми "Ласкаво просимо!" на каналі "Україна", сестра композитораІгоря Крутого - виявилася цікавим співрозмовником.

- Алла, хто ви більше: журналіст або представник шоу-бізнесу?

- До шоу-бізнесу я не маю ніякого відношення, окрім родинного. Ажурналістика... Якби я сказала, що робота для мене - все, це було бнеправдою, хоча вона займає велике місце в моєму житті. Із сумомставлюся до людей, що живуть лише роботою. Так багато цікавого в житті!На щастя, моя робота не дає зупинятися на досягнутому і змушує йтивперед! Для того щоб підтримувати цікаву розмову, потрібно бути в курсітого, що нового з'являється у світі, які книги написані, які фільмивийшли, які вистави популярні. Головна нагорода в моїй роботі -знайомство та бесіда з розумними, талановитими, успішними людьми,спілкуючись з якими всотуєш особливу енергію, наповнюєш життяінтересом. Тому я вдячна Богу, долі і нагоді за те, що допомогли менізнайти себе.

- Який випадок ви маєте на увазі?

- У житті кожної людини є як мінімум один випадок, а шансів набагатобільше. Їх потрібно зауважити, не пропустити. Я за професією музикант -піаніст, музикознавець. Частиною моєї колишньої професії було вмінняспілкуватися, висловлювати думку, що є елементом і сьогоднішньоїпрофесії. Ще в пологовому будинку, як тільки я народилася, мамавирішила, що я буду викладачем музики. Я ним і стала. Мені подобалосяпрацювати в музичній школі. Але професія викладача музики була лишеоднією з трьох, про які я мріяла в дитинстві. Виросла я в невеликомумістечку Гайвороні Кіровоградської області. З дитинства мені подобалисямузика, журналістика, мене зачаровувала також професія дизайнера. Слово"дизайн" звучало дуже закордонно і сексуально. Всі мої конспекти булизмальовані моделями суконь, взуття, обличчями, фігурами.

Звичайно, у кожного були свої іграшки в дитинстві. Мій брат, як згадуємама, грав кришками від каструль, а потім щось писав олівцем на папері.Коли його запитували, чим він займається, відповідь була одна: "Пишумузику!" Схоже, це і визначило його долю. Я, в свою чергу, дуже любилачитати і писати. Часто вигадувала якісь історії і записувала їх.Напевно, це визначило мою долю.

За кадром. Читати маленьку сестричку навчив Ігор, коли їй не було ще йп'яти. Втомившись від нескінченних прохань "А почитай мені книжку!",одного разу він посадив її поруч і пояснив, як потрібно складати буквислова. Алла намагалася бути схожою на старшого брата, всюди бігала заним хвостиком. Сказати, що така сестринська відданість радувала Ігоря,було б перебільшенням. Але коли він робив спробу ухилитися від Аллочки,мама втручалася в процес і тоном, що не терпить заперечень, говорила:"Візьми сестру з собою!" З тих пір пройшло багато років, але досі браті сестра дуже близькі і віддані один одному.

- Чула, що ви завжди захоплювалися своїм братом...

- Ігор - дуже талановита людина! Кажу це не тільки як сестра. Думаю, умене є право професійно оцінити його композиторський дар. Вірю в те, щойого, як кажуть, поцілував при народженні Бог. Треба віддати належнебатькам, особливо мамі, яка помітила його потяг до музики і допомоглавибрати цю дорогу. Нас виховували в великій любові, турботі істрогості. Тільки днями згадувала, що мені дозволялося по святахприходити додому не пізніше десятої вечора. Я закінчувала восьмий клас,був травень, і якось я повернулася додому в двадцять хвилин наодинадцяту. Плюс до всього, у мене були нафарбовані вії. Мама вжечекала на майданчику. Поки я йшла від хвіртки, відчула - все, кінець...Ну і дісталося ж мені! Тільки зараз стало ясно, що саме тоді, вдитинстві батьки виховували в нас почуття відповідальності. Дав слово -тримай. Мій брат завжди слідує цьому правилу. Я теж намагаюся.

За кадром. Вона завжди пишалася старшим братом. Навіть тоді, коли щеніхто не знав композитора Ігоря Крутого, Алла була його першим слухачемі шанувальником. Він став її вчителем в прямому і переносному сенсі:брат вчив її життя і... викладав сольфеджіо. Закінчивши Кіровоградськемузучилище, він рік працював в Гайворонській музичній школі, а Алла їїзакінчувала. Ігор старанно готував до вступу молодшу сестру. Вонавиявилася старанною ученицею, він - талановитим педагогом. В музучилищеАлла вступила легко, без зусиль подолавши конкурс.

Він рано почав писати. Ще студентом другого курсу виграв конкурс натвір пісні. Мама досі зберігає партитуру його переможної пісні "Ми -люди праці!", яку він подарував їй на 40-річчя. На зворотному боці -напис: "Дорогій мамочці від невдалого композитора Ігоря Крутого"...

- Вам пощастило з вчителями у школі?

- У мене була чудова викладачка російської мови і літератури - АллаАндріївна Добровольська. Я вдячна їй за те, що вона навчила мене любитимову і отримувати задоволення від хороших книг. Алла Андріївна -вчитель від Бога! Навіть зараз періодично виникає бажання перечитатищось із класики. На багато що дивишся вже іншими очима. Ви будетесміятися, але пару днів назад для роботи мені потрібно було подивитисядещо в "Євгенії Онєгіні". Не змогла відмовити собі і перечитала листТетяни: "Хто ти, мій ангел чи охоронець? Або підступний спокусник..."Як часто ми, жінки, внутрішньо вимовляємо ці рядки! Я виховувалася вскромності. Пам'ятаєте фразу наших мам "Помри, але не віддай поцілункубез кохання!"? Сьогодні це звучить трохи наївно. Набагато популярнішоює фраза "Скромність - це шлях у невідомість!" Сучасні жінки сталиактивніші. Бути напористою в досягненні мети, зателефонувати чоловіковіпершою вже не соромно!

- А вас завойовували чоловіки, чи ви сама завойовниця?

- Мене завойовували. Але я вже доросла дівчинка і знаю, як звернути насебе увагу чоловіка. На це пішли роки, адже росла я, як і більшістьрадянських дівчат, з певними комплексами. Якими?

Багато років тому, коли перший раз приїхала до Москви, мені здавалося,що, надівши краще плаття, туфлі на високих підборах, сильнонафарбувавши очі і розповівши про те, що я в курсі всіх книжкових,кіно-і театральних новинок, я відразу стану москвичкою! На ділі всевиявилося не так просто. Знадобилося багато років, для того щоб знайтисвою нішу в цьому місті, та й взагалі в житті. Сьогодні я пишаюся тим,що родом з маленького містечка. Провінційний Гайворон заклав у меніміцний стрижень, якому могли б позаздрити столичні жителі. Адже вонинавіть не підозрюють про велике бажання досягти успіху, готовністьпережити втрату, про силу духу, яка властива провінціалам. Жителівеликих міст часто пасивно приймають те, що дано їм за правомнародження. А ми боремося а своє місце під сонцем і не соромимосяцього.

- У вас бували принизливі ситуації, зумовлені мовним акцентом?

- Звичайно, як і у всіх, хто приїхали до Москви з різних міст. Укожного свій акцент, що відрізняється від "ма-асковскава". Багато роківтому я стояла в черзі за набором каструль (пам'ятаєте, такі червоні вбілий горошок?). Якась жінка нахабно пробралася без черги і у відповідьна моє обурення сказала: "Якщо не подобається - забирайся туди, звідкиприїхала!" Потім додала ще пару фраз, посилено акцентуючи моєукраїнське "Г". З тих пір пройшло багато років. Я побувала в багатьохмістах, країнах. Знаю, що невеликий акцент залишився. Ну і що? Менібагато доводилося розмовляти англійською, коли була одружена замериканцем. Наша тепла українська співучість, помножена на співучістьанглійської мови, звучить, як спів. Між іншим письменник Сідні Шелдонодного разу сказав: "Якщо людина розмовляє з акцентом, це означає, щовона знає більше, ніж одну мову!"

За кадром. У 1993 році Алла Крута вийшла заміж за американцяіталійського походження і виїхала жити до Америки. Там у 1997 роціпочала працювати на телебаченні. Потім у неї з'явилася авторськапрограма "Візаві" на супутниковому російськомовному каналі КГУ1. Їїгостями були Мстислав Ростропович, Ернст Нєізвєстний, Алла Пугачова,Євген Євтушенко, Тетяна Тарасова та багато інших знаменитих людей.Кар'єра її складалася цілком успішно, а от сімейне життя не заладилося.З Ентоні Баратта вони прожили разом багато років, але рідними людьмитак і не стали.

- Ви вже спокійно говорите про розлучення?

- Цілком.

- Як ви розлучалися?

- Просто і непросто одночасно. Я повернулася і пішла. Незважаючи на те,що майже 17 років була заміжньою за забезпеченою людиною, відомимадвокатом і мала право на частину того, що за ці роки було зароблено, яні на що не претендувала, лише хотіла отримати розлучення. До цих пірдехто говорить, що я багато відсудила, але це не так. Нічого! Та й ненамагалася. Одна розумна людина одного разу мені сказав: "Свободакоштує дуже дорого!" Я дорого заплатила за свою свободу.

- Чому?

- У мене був морально і емоційно дуже складний шлюб. Напевно, легкихшлюбів з іноземцями і не буває. При зовнішній схожості з американцямими все-таки різні люди. Не хочу звинувачувати тільки його. Коли нескладається сім'я, винні обидва. Наш розрив був неминучістю, алезнадобилося цілих три роки, щоб нас розлучили. Він не давав менірозлучення, а за американським законодавством за відсутності згодиодного з подружжя автоматично розлучають лише через три роки (у разівідсутності спільних дітей і майнових претензій).

- Вражаюче!

- А знаєте, що мене найбільше вразило в Америці під час першого візиту?Коли в ресторані чоловік і жінка розраховуються кожний за себе.Звичайно, сьогодні жінки самі заробляють гроші, вони самостійні, але якже дивно це виглядає! Мені здається, на відміну від чоловіків, жінки неповинні розглядати успіх в роботі як головну справу свого життя. Я як іраніше вважаю, що будинок, сім'я, діти дуже важливі. В ідеалі чудово,коли існує золота середина між сім'єю і роботою. Кожна жінка повиннавміти вести домашнє господарство, але це не значить, що їй потрібнозайматися цим цілий день. Коли моя дочка була маленькою, то частоповторювала:

- Не хочу це робити! У мене буде домробітниця! Ми з чоловіком будемоходити в ресторан!

- Але ти повинна ВМІТИ це робити, - відповідала я.

- Навіщо? - здивовано питала маленька Наташа.

- Я бажаю тобі і домробітницю, і кухаря, і кого ти хочеш! - відповідалая їй. - І нехай ніколи тобі не потрібно буде нічого робити, але вмітивсе зробити ти зобов'язана.

- Тепер вона чудова мама, турботлива дружина, уважна дочка.Приголомшливо готує і полюбляє цим займатись. Адже я також люблюготувати.

За кадром. У складні моменти, коли все валиться з рук, кулінарія її, якне дивно, заспокоює. Алла любить купувати продукти, ходити на ринок. Унеї завжди забитий холодильник. Їй подобається, коли дім - повна чаша,коли багато гостей, а стіл ломиться від частувань. У їхній родинілюблять дні народження, святкують шумно, весело, з морем музики, сміхута великою кількістю гостей. Після розлучення в її житті сталися зміни- вона почала працювати на каналі "Україна", повернула собі дівочепрізвище, видала заміж єдину дочку Наталію. Весілля було в Майамі. Крімамериканської еліти, там відзначився майже весь російський бомонд:Валерій Леонтьєв, Жанна Фріске, Микола Басков, Борис Моїсеєв, ФіліпКіркоров. Всіх їх Алла вважає своїми близькими друзями. Зараз вона живеміж Москвою і Києвом. У Майамі буває рідше, але там - донька із зятемта улюблений онук! Багато артистів мають квартири на американськомуузбережжі. Вони відпочивають з грудня по лютий: зустрічаються вресторанчиках і бутіках, ходять один до одного в гості, живуть дружно івесело - ніяких інтриг і папараці!

- У вас є табу в своїй професії? Які питання ви ніколи б не задали підчас інтерв'ю?

- Я знаю, як боляче можуть поранити журналісти, застосовуючи брудніприйоми. Намагаюся ставитися чесно до професії і людей, які довірили вдеякій мірі мені свою долю. Чим комфортніше почувається людина під часбесіди, тим більше сам про себе розкаже.

- Зараз у вашому житті є чоловік, з яким ви хотіли б створитисім'ю?

- Звичайно, є. Якщо ви маєте на увазі йти під вінець, то мені вже дітейне народжувати. Це в 20 років шлюби повинні бути офіційними. Ну, а колизрілі люди знаходять одне одного, важливий не штамп у паспорті, аспільність інтересів, розуміння і бажання доставити радість одинодному. Адже тільки стаючи старше, розумієш цінність кожної прожитоїсекунди, і бажання перебувати поруч із близькими і коханими людьми стаєще гостріше... Мама колись казала: "Мало свободи - це в'язниця. Багатосвободи - самотність". Суща правда! Не можна багато часу післярозлучення залишатися однією - душа застигає. Самотність - нормальнаштука, але лише тоді, коли є кому про це завтра розповісти.

- Можливо, ваш брат виявився настільки ідеальним, що всі інші чоловікине дотягували до його рівня?

- Так, напевно. Мій брат сформував для мене ідеал чоловіка:небагатослівного, щедрого, з почуттям гумору, талановитого, доброго, зрозумними очима, турботливого сина, брата, люблячого чоловіка і батька.Чи часто зустрічаються такі? Швидше за все, ні, але все ж буває!

- Звичайно чим старшою стає людина, тим менше мріє. Ви мрієте?

- Поділюся з вами цікавою історією. У травні я вперше побувала вІзраїлі. Ми з братом прилетіли туди пізно ввечері, і перша людина, якуя зустріла в готелі, була моя подруга. Вона запропонувала в цей жевечір поїхати до Стіни Плачу. Потрапили ми туди до двох годин ночі.Побачене мене вразило - там зібралися сотні людей! Це були представникирізних країн, різних віросповідань, і кожен з них, притулившись достіни, довіряв їй свої секрети, молився і просив про захист і допомогу.Я теж молилася про своїх близьких людей, написала десять записочок. Уних було десять бажань. Чотири вже виповнилося! Так що я не простомрію. Я вірю в те, що мрії збуваються.

Ірина Ємець

Джерело: VIVA

Новости партнеров

Загрузка...
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь